МАКСИМ ПАВЛОВИЧ пов’язаний з транспортом усе своє життя. Його батько стверджував, що перемикати передачі в машині він навчився раніше, ніж ходити. Багато років трудився за кермом таксі, та й нині ним підробляє, аби забезпечити сім’ю...

 

Максим Павлович і його приятель ідуть тротуаром, захоплено про щось гомонять, як раптом чолов’яга, котрий ішов попереду, різко повертає вбік. Максим Павлович не встигає зреагувати і на всьому ходу натикається грудьми на нього.

 

— Обережніше можна? — процідив чолов’яга і став лапати себе по кишенях, мабуть, аби переконатися, чи на місці гаманець і мобілка.

 

Від такого нахабства Максим Павлович загарчав, мов старий дизельний двигун:

 

— Що-о-о?! Це ж ти, козел, з правої смуги пірнув на ліву! А головне, хоча б разок своїми підсліпуватими баньками глипнув назад!..

 

— Ти, баран рогатий!..

 

Зціпивши зуби, вони якусь мить свердлили один одного поглядами, наче два боксери перед боєм. І раптом чолов’яга розреготався. А відтак сказав:

 

— А таки правда твоя, браток! Вибачай, тим паче, що я при цьому ще й забув лівий поворотник увімкнути!          

 

Розсміялися і Максим Павлович зі своїм другом. А потім міцно потиснули один одному руки і зі словами «Обійдемось без ДАІ!» — пішли своїми дорогами, проте вже в доброму гуморі.