В окупації жилося дуже тяжко. З продуктами ще більш-менш. А от з одягом і взуттям зовсім кепсько. Люди обносилися «до нитки». Дідові Гаврилу, який ходив у латаних-перелатаних штанях, пощастило. Десь йому вдалося придбати красивого білого німецького мішка, ще й з орлом на ньому. Удвох з бабою пошили з нього штани, ще й з орлом спереду. Дід не міг нарадітися ними. Казав, що вистачить йому обновки на все життя. Але чи в недобру пору було те сказано, чи, може, глянуло на штани завидюще око, факт той, що приключився конфуз.

 

Якось поплавок дідової вудки обірвався і опинився при березі в річці. Дід до колін закотив холоші і поліз у воду. Зловив поплавка, але не розрахував глибину і все ж замочив закачане. Розплутав вудку, заходився розправляти штани, а мокра частина їх раптом відпала.

 

Виявилось, що мішок так добротно був зітканий з паперових ниток, що на перший погляд важко це було помітити. Сухими дідові штани носилися, а от у воді розлізлися. Інколи дід одягав труси, в які перетворилися штани, але ефект був не той. Тож довелося перепрошувати свої старезні, але надійні штани.