Кудкудакін сидів у своєму директорському кріслі й роз­глядав стіни. Чомусь на мить здалося, що він опинився в камері-одиночці. Мовчить телефон, ніхто дверей не сми­кає... Оце б розслабитися. Але він відчув, що в нім починає працювати якась невидима сила. Як магма у вулкані. Прокинувся апетит. Це — інстинкт. У такі хвилини про­тягом багатьох років не вгавав телефон, його запрошували на вечерю, пропонували вишукані овочеві, м'ясні і десертні страви, легку розважальну музику, що знімає втому, інтимну обстановку, що заспокоює...

Кудкудакіна осінила дерзновенна думка: він не підніма­тиме трубку, а покличе секретарку й попросить її принести з їдальні якихось сосисок. Але ж секретарка годину тому поскаржилася, що ниє зуб, і він відпустив її додому...

Тим часом телефон продовжував мовчати, неначе його відключили від мережі.   «На зло усім піду додому голод­ним!» — ще один варіант протесту визрів у голові Кудку­дакіна. Та він добре знав: дружина звикла, що чоловік дома нічого не їсть, і тому нічого не готує.  Оскільки він пізненько  з'являється  в  рідних   пенатах,   жінка   зараз   або

кіно, або ж у колі своїх друзів...

Л шлунок уже не просить, вимагає... А телефон мовчить, акт враження, неначе Кудкудакін став нікому не потріб­ним. Дурниця, звичайно, але ж оцей вакуум почав гнітити, тисну ти вже не тільки на шлунок, а й на весь настрій Кудкудакіна. Треба зняти напругу. Добув записника набрав перший-ліпший номер телефону. З другого боку були дуже раді почути голос Кудкудакіна, але, вибачив­шись за нетривалу розмову, повідомили, що спізнюються до театру. Набрав другий. І звідти заспівали, що ще б секунда і їх не було б дома, бо зібралися на іменини. Третій  абонент пискливим голосом довго розповідав про

свої недуги,    четвертий — як   його    залили    гаспидські

сусіди...

У Кудкудакіна почала тремтіти рука і зіскакувати палець із диска. Так, зовсім випадково, він втрапив у власну квартиру і, на своє велике здивування, почув голос дружини.

Ти де? — нічого розумнішого не зміг спитати Кудкудакін.

 

- Дома, любий, дома,— говорила вона мило і щиро.— Коли тобі важко, рідненький, коли навколо тебе вакуум, я — поруч.

-Який вакуум?! — вперше за багато років вступив у просторий діалог з дружиною Кудкудакін.

-Ти більше нікому не потрібен, і друзів у тебе вже немає, і ніхто тебе не запросить на потаємну вечерю,— звучав такий милий і спокійний голос.

-Це чому ж?!

-А тому, що я, між іншим, повідомила кільком твоїм довіреним особам, що тебе підвищують, що ти вже не ди­ректор   універмагу,   а   працівник   Міністерства   торгівлі...

-Ти знаєш, як це називається?! — заревів у трубку Кудкудакін.

-Знаю,— голосом, сповненим гідності, відповіла дружина.— Я в один момент створила навколо тебе вакуум і визначила справжню вартість усім твоїм друзям...