Увечері в неділю у Віталія Самійловича П'ятиколесника розболівся живіт. Можливо, це було наслідком щедрого частування в гостях у Опеньків, а може, з якоїсь іншої причини. Коли домашні засоби не допомогли, дружина, не звертаючи уваги на заперечення чоловіка, викликала «швидку». Молодий лікар довго м'яв живіт Віталія Самій­ловича. Нарешті сказав:

—  Треба госпіталізувати.

П'ятиколесника помістили в палату, сказали: «Не­обхідне ретельне обстеження».

Опинившись на лікарняному ліжку, П'ятиколесник занепокоївся :їл що, як його відсутність негативно вплине на трудову діяльність рідного колективу?! На другий день зателефонував на роботу. У трубці почувся знайомий голос техніка Алли Петрунько.

—  Мені потрібен П'ятиколесник,— змінивши голос,
сказав Віталій Самійлович.

—-  Він тільки що вийшов. Подзвоніть пізніше.

—  Ну й діла,— всміхнувся П'ятиколесник.— Здається,
у мене двійник об'явився.

На третій день він подзвонив заступникові начальника

відділу.

—    Покличте, будь ласка, до телефону Віталія Самій­ловича П'ятиколесника,— знов попросив він не своїм голосом.

—    А хто це?

—    Це   з    «Хімзбуту»,— відповів   Віталій   Самійлович.

—    П'ятиколесник зараз у відділі комплектації. По­дзвоніть через годину.

На четвертий день П'ятиколесника у доброму здоров'ї виписали з лікарні. Не заходячи додому, він одразу ж помчав на роботу. Ідучи коридором заводського управ­ління, почув: його кличуть. Озирнувся: це був його на­чальник.

—   Віталію Самійловичу, от добре, що я вас зустрів,
ви мені дуже потібні. Є термінова справа.

По дорозі до кабінету начальника П'ятиколесник втішно думав: «Ні, все ж таки не можуть без мене! Варто було мені з'явитися на очі, як зараз же знайшлася для мене термінова справа. Усім я потрібен...»