—   Грицю, пора тобі знайомитися з моїми батьками,— вирішила одного дня Клава.— Ти повинен справити на них враження, бо, на жаль, мої старі, здається, сплять і уві сні бачать видатного зятя. Треба їх потішити. Скажеш, що ти працюєш старшим помічником капітана далекого плавання. І не заперечуй! Нехай краще згодом про все дізнаються, а то можуть з нас воду поварити. Ніби між іншим, докинь,
буцім прадід твій — потомствений дворянин, але, як людина освічена, злився з народом і боровся проти самодержавства. Протримайся годину, поки вони згоду дадуть...

За чаєм Клавині батьки розглядали мене з надзвичайним інтересом і уважно слухали мою біографію.

—   Те-ек-с,— бадьоро почав я,— працюю старшим помічником капітана далекого плавання.— Клава при цих словах схвально посміхнулася.— Точніше — найстаршим,— підвищив себе я.— Таким найстаршим, що коли хто-небудь приходить на корабель, то питає не капітана, а мене. Ходимо ми далеко-далеко, в ті моря та океани, де увесь час шторми та урагани. І такі шторми, що капітана нерідко «закачує», всіх «закачує», а мені — хоч би хни! Бувало таке, що я за всіх справлявся: в одній руці компас, в іншій — каструля (бо й кока «закачало»), ліва нога на штурвалі, а правою радирую в порт, що, мовляв, не хвилюйтесь, усе на борту гаразд...

Клава боляче наступила мені на ногу.

__- Ага,— переключився я,— між іншим, мої предки бу­ли дворянами, особливо прадід. Але дворянами передови­ми. Вони боролись проти самодержавства і кінець кінцем злилися з народом. У мене на згадку про них колекція старовинної зброї збереглася — від кинджала до невелич­кої мортири.

- Грицю! — підскочила Клава. її батьки захвилюва­лися.

- Що — Грицю?! — не витерпів я.— Хочете мати ви­датного зятя — так слухайте. Я, окрім цього, без п'яти хви­лин кінозірка: в шістьох фільмах одночасно знімаюся. Жінки гронами на мені виснуть. На самі аліменти півтисячі в місяць спливає, отож доводиться у м'ясному відділі гастроному підробляти...

Бачу — Клава ледь не плаче. Шкода її стало.

- Вибачте,— кажу, підводячись,— пожартував я. Ні­який я не старший помічник капітана, а звичайнісінький фрезерувальник. Так що...

- Я тебе відразу пізнав, — мало не силоміць усадив ме­не на місце майбутній тесть.— Третій портрет зліва у верх­ньому ряду на Дошці пошани — це ж твій? Твій. Я, між іншим, теж фрезерувальник. Так що допивай чай і піш­ли — покажу мою колекцію інструментів.