—    Олюню, поглянь, що наш нащадок несе.

—    Що?

—    Вазона.

—    Звідки?

—    А про це ми його зараз спитаємо,— став на порозі у войовничій позі господар дому.— Де ти це взяв, Васюню?

—    У школі.

—    І вчителька знає?

—    Ні.

—    Що-о?! Та то ж ти вкрав! Навіщо?

—    Мамі...                                                                          "

—    Ти чуєш, який турботливий синок! Він мамі крадено­го вазона припер. А ти знаєш, що тебе могли спіймати, в міліцію запроторити?

—    Ні...

—    От теля. Та ти ж батьків ганьбиш!

-   Ах, який гарний! —підійшла дружина. — Квіточки
пишні й ніжні. Не кричи на дитину. Може, він мамі хотів
подарунок зробити. Так, Васюню?

—   Умгу...

-   От бачиш. Справжній мужчина росте, не те, що ти.
Ніколи й квіточки не подарував,— зблиснула очима на чо­
ловіка.

Теж мені мужчина...— пробурмотів хазяїн.— Муж­чина якийсь рубанок чи напилок приволік би з майстерні, и то — квіточки... Не мужське це діло... Тьху!