Тепер такі часи настали — ринок!

 

Хто що хоче купує, хто що хоче продає!

 

Зайдеш у магазин і питаєш у продавця:

 

— А що то у яскравих коробочках на полицях?..

 

А та чемно:

 

— Холера його розбере! Воно ж не по-нашому написано. Семенівна дві пачки брала, казала, як маргарин. А Іван Петрович ним усіх пацюків потруїв. І дід Євмен пачку взяв. «Гарне, — каже, — слабітільне... Пачки на три дні вистачає!»

 

— А в документах як написано?

 

— Написано: продавати по одному долару за штуку. І все.

 

— А якщо немає?

 

— Немає доларів, то за гривні... по курсу!.. Раніше був курс партії, тепер — курс доларів...

 

А мій сусід, Петро Деркач, нещодавно... Хочете — вірте, хочете — ні, газовий пістолет купив. Кабана продав і купив. Кабан був — вище столу. А пістолет такий манюній-манюній. Револьверчик. Називається «Дуст-2». 3 патронами. І патрони нормальні! З нервово-паралітичним газом.

 

А що робити?! То тільки у поета: «Моя міліція — мене береже».

 

Коли? Вдень? А вночі?.. Краще б вона себе поберегла. Он у нашого дільничного Миколи Бурячка у самого мало мотоцикла не вкрали.

 

І вкрали б!!!

 

Якби той мотоцикл не був з коляскою.

 

А в колясці не дрімав сам Бурячок. Його злодюги під брезентом не помітили. Завели мотоцикл — і газу...

 

А на повороті коляску як гуцикне!!! Міліціонер і прокинувся. Бачить таке діло і як закричить: «Руки вгору!!!»

 

Злодії — руки вгору!

 

Мотоцикл — у грушу!

 

Рясна була груша!

 

Потім усіх — у гіпс. Міліціонеру навіть премію дали...

 

Але на ліки все одно не вистачило.

 

Тільки на одноразовий шприц!

 

Ну купив Петро Деркач той револьверчик, то й купив. Це його справа. Тепер можна.

 

Але тут на нього сверблячка напала: як же він діє?!!

 

І так ота сверблячка розсвербілася, що хоч плач!..

 

Раніше у нього мисливська рушниця була. Там усе просто. Пороху в патрони натоптав, дріб насипав, запижував, картуз угору підкинув: бабах!

 

Тільки козирок за воронами полетів! А на грядку — два парашутисти — геп! геп!

 

З дірявими парашутами!

 

Живі...

 

Але дуже перелякані!

 

І уже без штанів...

 

Дуже добре на тому місці потім гарбузи родили!!!

 

Ну в рушниці справжні патрони, а револьверчик, повторюю, газовий... Тут на картузі чи парашутистах не випробуєш.

 

Оглянув Деркач своє подвір’я. Дивиться — курка під курником гребеться.

 

«Вона, мабуть, і не несеться, — подумав, — інші он у гніздах кудкудакають, аж заливаються. А це, ледащо, бач, гребеться! Антисанітарію розводить! Зараз ми на ній револьверчик і випробуємо!»

 

Прицілився він — бабах!!!

 

Дурна курка насторожено підвела голову, підозріло глянула на господаря і так гребонула на нього пилюгу з камінням, що якби Деркач своєчасно не присів, то, мабуть, залишився б без ока. А може, й без обох.

 

— Не подіяло! — здивувався Петро. На паркані з’явився кіт Мотя... Мишей не ловить...

 

На дієті!

 

Сметану йому подавай!

 

— Зараз буде тобі сметана!

 

Мотю було взято на мушку — бабах!!!

 

Кіт тільки нявкнув. І смачно облизався.

 

Тоді погляд упав на капловухого Рябка, пса, що хропів біля будки.

 

— Теж мені господар! Сторож! Кругом стрілянина! У дворі, можна сказати, війна!!! Фронт, можна сказати, через його будку проходить, а він розлігся. Чи йому, може, сюди «катюші» подавай?! Чи ракети «Земля—погріб—земля»?!

 

У собаку було розряджено аж два патрони.

 

Але він тільки чмихнув, ображено глянув на Деркача і поліз досипати в будку.

 

У Деркача аж лоб мокрим став: «То, може, воно на тварин не діє?!»

 

І тут в його голову закралася... чорна думка: «Треба випробувати револьверчик...»

 

У цю хвилину, як це не банально, але факт залишається фактом... У цю хвилину з городу поверталася... теща!

 

— Простіть мене, мамо! — засльозилося око у Деркача. Він звів курок і засів за кущами смородини.

 

Коли теща відкрила хвіртку... прогриміло... аж три постріли!!! Але теща була глухуватою. Зашморгала носом, озирнулася:

 

— Це ти, синку, тут балуєшся? А я думала, що то вітер знову повернувся од хімзаводу...

 

Глянув Петро Деркач на ряд заводських труб, що дружно диміли неподалік їхньої оселі, й ледве не заплакав:

 

— Пропав кабан, а з ним і гроші!

 

Глянув ще раз на «Дуст-2», розмахнувся і пожбурив його в кущі бузини...

 

І правильно зробив!

 

Бо хіба після отих чорнобилів, радіонуклідів, нітратів, пестицидів, гербіцидів, стронцію, цезію, плутонію, диму, смогу, нікотину... Після всього того, що ми п’ємо, їмо і чим дихаємо, — візьме кого з нас газовий пістолет?!!

 

Та ніколи в світі!!!

 

Як кажуть, не на тих напали!..