З безмоторним «Москвичем» не повезло,
Бо у нього лопнув скат, немов на зло,
Ще й заїло-заклинйлося кермо...
— Давай, куме, мотоцикла купимо! —
Обмивали ми покупочку два дні.
Наливали: куму — я, а кум — мені.
— Ми ж не знаєм правил руху,— каже кум
— А навіщо ж,— я питаю,— в тебе ум? —
Кум своєї: — Треба ж мати ще й права...
— А навіщо,— я питаю,— голова?
Я в коляску сів, а кум мій за кермо.
Запустили. Газонули. їдемо!
Кум півлітра із кишені витяга.
— Гуси, гуси! Трохи вип'єм?
— Га-га-га! —
Просто з горлечка смикнули: буль-буль-буль...
Вже не бачимо, де колесо, де руль.
— Ой машина, ти желєзна!
Тра-та-та... Куди милого завезла?
Красота! — Кіт із лісу на дорогу вибіга.
— Гуси, гуси! Доганяйте!
Га-га-га! —
Кіт на стовп, а ми об дуба — та-ра-рах!
Я на дереві, а кум мій — на дротах.
...А тепер ми у лікарні лежимо.
Руки й ноги нам пришили — живемо.
Кум у гіпсі, я у гіпсі, лиш носи
Не замазали нам гіпсом — для краси.
Як дві лялечки в палаті лежимо.
Манну кашу тільки ніздрями п'ємо.
Гіпс твердіє, засихає — благодать!
Можна нас, немов скульптури, виставлять,
Всім показувать, щоб кожен уявляв,
Як кататися без правил і без прав.