Гумореска Павла Глазового "Гаряча закуска"

 

Сам не знаю, звідкіля Саву Вареницю

Швидкокрилим літаком занесло в столицю.

Днів за два чи то за три влаштував він справи

І заскочив у кафе «Українські страви».

— Дайте,— каже,— мені борщ, щоб була квасоля,

Помідори і буряк, сало й бараболя.—

Молодий офіціант посміхнувся: — Просим! —

І за мить з'явився борщ в Сави перед носом.

Серед скалок золотих плаває перчина.

— А сто грамчиків дасте?

— Ні,— сказав хлопчина.—

Не заведено у нас подавать напої.—

Сава носом крутонув: — Теж мені герої...—

Борщ ліниво помішав і, зітхнувши важко,

Обережненько дістав із кишені пляшку.

Під столом налив, нагнувсь, смиконув чарчину,

Ложку — хап! — і затаскав в рот собі перчину.

Закрутився, зашипів, замахав руками.

Підбіга офіціант.

— Що,— питає,— з вами? —

Але Саві розмовлять з хлопцем неохота.

— Цить! — шипить.— Кафе згорить, як роззявлю рота!