П'є у Ганни самогонку бригадир.

— Я,— говорить,— не плямую свій мундир.

Хоч по чарці пропускаю і щодня,

А ти бачила, щоб був я, як свиня?

Я ні разу ще до того не дотяг,

Щоб у мене аж двоїлося в очах.

Он стоїть у тебе кіт біля дверей.

В нього ж двоє, а не четверо очей.

Господиня нишком сплюнула убік,

Посміхнулась: — Ти хороший чоловік.

Тільки,— каже,— щось ти плутаєш з котом.

Він до тебе не очима, а хвостом.