– Не з’їдай мене, – умовляла Зайчиха Лисицю, потрапивши їй до лап. – Досить, що ти мого Зайця з’їла. Зглянься хоч на Зайченят: коли й мене з’їси, вони ж зовсім осиротіють…

 

– Ти, звичайно, маєш право висловити власну думку і відстоювати свої позиції, – відповіла Лисиця. – Але навіщо ж спотворювати факти і зводити наклепи на свою благодійницю? Та ти повинна була подякувати мені, що я, по суті, уберегла твого недолугого Зайця, а то б він дістався знаєш кому – отому ненажерливому Вовкові! А щодо Зайченят, яких мені теж дуже шкода, то, запевняю тебе, я їм тільки допоможу звільнитися від такої зухвалої і нерозсудливої матері, що насмілилася самій Лисиці свої претензії виставляти…