Зустрілися два Трутні, вигнані свого часу з одного вулика, та й почали спогадами ділитися.

 

– Аж на душі солодко стає, – каже один, – як згадаю той життєдайний нектар, яким нас так щедро годували Бджоли. Пам’ятаєш?

 

– Ще б пак! – вигукує другий. – Хіба ж можна тих Бджіл забути?! Мені ще й досі печуть їхні жала!..